Із 1968 по 1978 рік навчався у київській середній школі № 96.
У 1984 році закінчив КПІ за спеціальністю «Фізика металів». Працював науковим співробітником в Інституті металофізики АН УРСР. Займався рентгенографією. Писав статті, виступав на конференціях. Отримав кваліфікацію фахівця з технологічних лазерів. Досі зберігаю авторське свідоцтво на нову конструкцію ретгеновской камери.
Тоді ж разом з моєю майбутньою дружиною Оксаною ми створили театр-студію для підлітків, самі складали п'єси і самі виступали разом з дітьми.
У 1989 році я вступив до аспірантури в Інститут матеріалознавства АН УРСР. Продовжував займатися дослідженнями.
У 1990 році у нас із Оксаною народилася дочка Євгенія, а в 1991 розвалився Радянський Союз і постала незалежна Україна. З цього моменту почала розвалюватися і незалежна українська наука. Пізніше я дізнався, що тільки за 90-ті роки з республік колишнього Радянського Союзу на Захід виїхало понад 1 мільйон вчених. Наука стала холодним і незатишним місцем.
Але у нас підростала донька, і Оксана зацікавилася прикладної педагогікою. Абсолютно несподівано нас запросили до експериментального класу в загальноосвітню школу, де я вів природознавство і історію, а Оксана - англійську мову та історію мистецтв. З цих занять ми винесли два головних переконання: по-перше, дітей треба вчити абсолютно по-іншому, а по-друге, свою дитину в цю м'ясорубку, яка називається «державною школою», ми не віддамо.
Це сталося у 1994 році. Оксана взялася створювати школу, а я взявся забезпечувати фінансове прикриття нашої авантюрі. Протягом декількох років я працював паралельно програмістом у гуманітарному фонді, дизайнером в поліграфічній фірмі, системним адміністратором в комерційній компанії, а ночами збирав комп'ютери під замовлення. Всі зароблені гроші йшли на підтримку існування сім'ї і школи, що, загалом, було одне й те саме.
З тих пір протягом багатьох років ми вчимося разом з дітьми. Звичайно, нам довелося стати фахівцями у педагогіці, менеджменті, дизайні, віковій психології, будівництві та ще у багато чому іншому.
Зараз школа «Афіни» є найбільшою приватною школою України. У ній навчається на очному навчанні 450 учнів, на дистанційному - ще 1060. Кількість педагогів, психологів, медиків та інших працівників, які працюють в Школі, - близько 130. Наша нинішня мета - докорінно змінити освіту України, створивши школу, в якій самому захотілося б вчитися, якщо повернутися туди, у своє дитинство.
