1

Мокреєв Сергій

Київська
Київ
Біографія

Я — інвалід 1-ї групи, що зареєстрований за адресою вулиця Рогозівська, 4 /16, Центр надання реєстрації бездомних осіб.

Мій діагноз — саркома Капоші або, по-простому, рак шкіри.

Тата у мене не було з дитинства. Так склалася доля, що коли мені було 4 роки, у нашому домі відбулася сварка між моєю мамою та бабусею. Я лише пам’ятаю, як бабуся люто сварилася на матір та кидала у неї сокирою. І ми пішли з дому.

Мати у розпачі почала вживати алкоголь у дуже великих дозах, ми вештались та ночували то по сусідах, то по маминих друзях, які також вживали алкоголь.

Потім матір посадили на рік у в'язницю за крадіжку, коли мені було 6 років. А мене відправили жити до лікарні, де утримували рік, поки не вийшла із в'язниці мати

Життя, на жаль, краще не стало — ми почали жити у її подруги, і мати дуже багато випивала горілки.

Мені, щоб ми не були голодні, доводилося просити їжу на ринках та приносити додому, щоб нам було що їсти. А ще доводилося у людей просити гроші, щоб приносити матусі горілку. Бо коли я не приносив, вона дуже ображалася на мене, могла плакати, постійно казала, що їй погано.

Увесь цей час я до школи не ходив. Бо матір мене не оформила. Потім так сталося, що бабуся померла, а дід, який також жив із нею у квартирі, незаконно продав квартиру, за рішенням суду виписавши звідти матір та мене, неповнолітнього.

Він зник разом із грошима. Там була ціла авантюра, але, на жаль, я був замалий, щоб займатися цією справою, а мамі було ніколи, бо вона постійно пила та плакала.

Коли мені виповнилось 10 років, мати знайшла коханця. Цей кавалер поставив мамі ультиматум: вона може жити у нього вдома, але без мене.

Як ви розумієте, я лишився один на вулиці. Мені доводилося спати у під'їздах, на дахах будинків, у підвалах.

Я знаходив собі друзів, котрі також просили у людей гроші та їжу. Ми створювали собі компанію для того, аби нам не було страшно жити у підвалах.

Це усе зі мною відбувалося до 13 років. Я не вмів на той час ні писати, ні читати — просто наче Мауглі.

Дякувати Богу, коли мені було 13 років, у один із рейдів, коли дітей-безхатьків ловили та відправляли до притулку, мене теж відправили у один такий. 

Директорка Сичова Татьяна Іванівна дуже турбувалася про тих дітей, які знаходилися у неї в притулку, тому вона, не гаючи часу, зробила мені усі документи, яких у мене просто не було. Бо матір десь їх всі загубила.

Директорка відправила мене навчатися та почала піклуватися про мене.

Я дуже хотів навчитися читати і писати, і мені це так подобалося, що я за 4 роки екстерном закінчив 9 класів і навіть вступив до ліцею. Але, на жаль, помешкання не отримав - матір не позбавили батькіських прав, і вона померла, коли мені було 18 років. Тоді я вже не мав права отримати від держави квартиру.

Коли я вийшов із притулку у 17 років, то почав працювати і навчатися. Хлопець я кмітливий, працювати не лінуюсь, і керівництво це помітило.

У 18 років я став адміністратором супермаркету і почав заробляти на життя. Зарплатня була чимала, тому я міг винаймати житло, забезпечувати себе одягом , купував собі побутову техніку. Навіть вистачало на те, щоб відкласти певну суму.

Працював до 26 років, навіть уже хотів відкрити свою власну справу — маленький продуктовий магазин, але доля вирішила інакше.

У 26 років я поїхав на море відпочивати, але невдало: у мене був псоріаз — через постійне напруження на роботі та недосип. На жаль, так склалося, що цей псоріаз переріз у рак шкіри (Саркома Капоші).

Я вже не міг заробляти. А гроші швидко закінчилися. Знайшлись добрі люди, які допомогли. Однією із них була директорка мого притулку. Вона знайшла людей, котрі могли оплатити мою хіміотерапію.

Але, коли я зайшов до лікаря у кабінет, там прозвучали такі слова: "Вибачте, із приводу вашого випадку відбулася комісія, і наш Консиліум постановив у лікуванні та хіміотерапії відмовити. Ви самі розумієте, що Вам лишилося десь приблизно місяці зо три жити. А хіміотерапія може ще більше скоротити цей час".

Але ні я, ні Татьяна Іванівна не здавалися, і знайшли жінку, котра вилікувала мене нетрадиційними методами і не взяла за це ніяких грошей.

У мене є пенсія, правда, невелика — 1634грн, і на ліки вистачає через раз. Слава Господу, що знайшлися люди, котрі мене поселили жити у свою однокімнатну квартиру, котра стояла у них закрита. Бо самостійно сплачувати за зйомне житло у мене просто немає коштів.

Але все-одно мені доводиться за комунальні послуги сплачувати 800 грн, тому навіть на їжу іноді не вистачало.

Про речі я взагалі змовчу — ледве через раз вистачає на ліки.

Тому я знаю, що хочу змінити. Бо я побував у шкурі дитини-сироти і у шкурі інваліда першої групи —коли хвороба просто з'їдала день за днем і не було навіть що їсти. Бо пенсія у 1634 гривні повністю  йшла на ліки, які коштували 3000 гривень на місяць.

Це дуже важко та страшно, коли ти почуваєшся беззахисним і нікому не потрібним, а державі — тим паче, бо відмовок було багато.

Я переміг рак, почуваю себе зараз добре, займаюсь спортом, намагаюсь робити добрі справи. Хапаюсь за будь-яку можливість, щоб хоч якось допомогти таким інвалідам-одиночкам та дітям, що опинилися в тяжких сімейних обставинах, зокрема сиротам, котрі уже повнолітні.

Я подав петицію, писав до Президента, до Прем’єр-міністра України, до Міністерства соціальної політики України, Департаменту соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення, ще тільки самому Господу Богу не писав.

Але від держави ніяких змін — їм не до цього люду. Тому я хочу ініціювати закони для беззахисних людей, але, звісно, тільки із Вашою допомогою я це зможу. зробити. 

Соціальний захист
Ідея змін

Моя програмна мета: допомогти інвалідам-одинакам та дітям, що опинилися у тяжких життєвих обставинах.

Мої пропозиції:

  • підвищення пенсії, створення окремої галузі для підтримки цієї категорії людей. Мінімальний розмір пенсії встановити не менше, ніж 3200 гривень, щоб хоч якось ці люди почувались дійсно потрібними державі;
  • допомога одиноким повнолітним особам, у яких батьки загинули, коли дітям уже виповнилось від 18 до 23 років. Ці діти також є сиротами: хоч у 17, хоч у 18, хоч і у 23 роки.
  • діти-сироти, котрі залишилися без батьків, до 23 років, повинні мати право від держави отримати квартиру. Зараз людина вважається сиротою до 30 років, але квартиру вона може отримати тільки до 18 років. Багато хто залишився без житла у 19 років, просто на вулиці — це дуже страшно;
  • щоб сироти отримували допомогу до 30 років, бо статус сироти діє до 30 років, а допомога від держави — лише до 23 років .

Я хочу зробити дійсно добру справу, але не без вашої допомоги. Тому дуже прошу підтримати мене. Я вірю, що добро існує і воно є в кожному серці, тому дуже прошу: не лишайтесь байдужими до таких категорій людей, уявіть собі, скільки ви зробите добра, коли підтримаєте таких людей своїм голосом.

Тодоров Василь Іванович

нд, 05/13/2018 - 11:50

Вітаю, друже! Цей проект гарна нагода познайомитись багатьом активним громадянам України. В одному місці можна побачити і почути молодих лідерів. Вважаю, що набагато більше ми зможемо зробити об'єднавшись і володіючи правильними знаннями і світоглядом,
Запрошую всіх на портал світоглядних новин "Народний оглядач", де вже багато років систематизуються і аналізуються прогресивні знання, які допоможуть змінити наше життя на краще. На порталі AR25.ORG кожен знайде цікаві статті, відео, практичні настанови для оновлення себе і свого оточення; кожен зможе знайти друзів і однодумців, з ким легко будувати нову Україну. Хай буде! https://www.ar25.org/article/centr-startap-kultury-gartlend-i-yogo-pred…

Branding

Цей блок пошкоджений або відсутній. Можливо втрачено його вміст або потрібно увімкнути оригінальний модуль.

Громадська наглядова рада