Мета

Допомога дітям-сиротам, дітям, позбавлених батьківського піклування, та дітям, які не мають належного догляду в своїх сім’ях.

Саме ці діти потребують великої уваги, тому що їх залишили рідні - ті, які мали б дати ту любов, ту турботу, яку потрібно кожній дитині для її розвитку. Наше майбутнє – це є діти, це є всі діти. Якщо майбутнє наших дітей залежить від нас, то від кого залежить майбутнє дітей в інтернатах? Правильно було б сказати від держави, але побувавши в інтернатах, дитбудинках, я не побачила допомоги від держави. Я не можу сказати, що не виділяються відповідні кошти, бо не вивчаю їхню бухгалтерію.

Я знаю одне, діти не мають належного догляду, діти страждають, як морально, так і фізично. Скільки раз я відвідувала інтернат, діти були одягнені в неохайний та забруднений одяг, в порване взуття. Обдзвонюючи дитбудинки і пропонуючи їм одяг та іграшки, вихователі кажуть, що в них все є. Не бачила я це «все», куди воно дівається. Коли починаєш готувати подарунки на Миколая для дітей інтернатів, то просто прозріваєш, діти хочуть простого зошита, альбом для малювання, олівці, тарілку, кружку.  І ти читаєш цього листа і плачеш, а чому в них цього не має, чому? Ти тратиш свої останні гроші, щоб вони це отримали, бо хто як не ти.

А старші діти, напевне не вірять вже в Миколая, але просять, бо знають, що це єдина можливість отримати те, що їм потрібно. А знаєте, що їм потрібно? Стидно писати, стидно за нашу державу, за служби у справах дітей, стидно за директорів дитячих установ,  які на свою відповідальність взяли цих дітей і не виконують  своїх обов’язків. Як кажуть не твоє – не берися… Так от, діти потребують майок, трусів, ватних паличок, прокладок, мила. Стид, правда? Невже діти не мають цього? Це просто жах!!! Де, де діваються засоби гігієни?

Забираються додому працівниками вищеназваних закладів? Як в дітей, які і так постраждали в цьому житті можна забрати такі речі? А ще самі працівники кажуть, що їм потрібні миючі засоби, бо в них чомусь їх не має. Чому?

В 2015 році мені пощастило навчатись три місяці  в Львівській обласній адміністрації в підрозділі Служби у справах дітей (попала під, так звану, акцію). Я завжди мріяла побачити з середини як працює особливо ця служба. Перший стрес полягав у тому, яке жахливе приміщення для працівників цієї служби, потім нестача офісного паперу, фарби для принтера, тобто все це я мала мати своє і друкувати все вдома. Відвідавши збори працівників районних служб, я побачила неохоту їх відвідувати сім’ї, в яких діти потребували належного догляду. Перевірки сімей та закладів відбуваються тільки після попередження. Я вважаю це є зайвим.

Чому начальник служби у справах дітей попереджає про свій візит? Він ж не їде на гостинну, а їде, щоб перевірити чи мають діти належний догляд. Районні служби будуть перевіряти інтернати, їх будуть перевіряти обласні, а тих, в свою чергу, будуть перевіряти вищі служби. Все прекрасно, все сходиться і так може вирішитись проблема.

Ще є такі ідеї.

Водити їх не на нудні вистави, які пропонують депутати, аби «відмітитись» в своїй благодійності. Я мрію, щоб діти побували в розважальних центрах, ходили на мультики, на різні пікніки, часті прогулянки літом, піцерії, макдональдси.  Щоб діти почувались так як наші. Ми приходимо до них в притулок, а чому б нам не взяти цих пару дітей (їх не є вже так багато) і повести їх кудись показати місто, а не знову сидіти в тих страшних стінах, в яких вони проводять і так багато часу. Але все це має відбуватись не за кошт простих людей, а за державні кошти. Це мають організовувати не прості люди, а працівники служб, які займаються цими дітьми.

Я хочу все це побороти, я мрію все це побороти. Хочу одного, хочу допомогти цим дітям. Хочу, щоб мене почули. Хочу брати в цьому участь. Хочу бачити чи отримують належний догляд діти інтернатів. Хочу знати, куди йдуть кошти, куди діваються їхні речі. Хочу більше відповідальності до дітей. Хочу побачити цих дітей щасливими.