Часу на інтерв’ю у Дмитра Єрьоміна, керуючого партнера інноваційного парку UNIT.Сity, не так багато. Він погоджується відповісти на кілька питань у перерві між лекціями Щорічного молодіжного форуму, який цьогоріч проходив у галереї “Лавра”.
Починав без копійчини в кармані: спочатку — на машинобудівному заводі з 14 років, потім студентом-третьокурсником пробився на роботу у банк, обійшовши інших 300 претендентів на місце.
А тепер на старенькій нефарбованій лавці у дворику галереї він розповідає про проект uData School, який повинен стати соціальним ліфтом для молодих обдарованих математиків.
— Розумієте, я хочу зламати стереотип про те, що математика не стане у нагоді школярам у дорослому житті. А також навчити дітей застосовувати знання на практиці.
Бо інакше усі математичні здобутки дитини - це для її батьків, які, як на песика, ще одну медаль вішають: мовляв, мій малий і це уміє. Але якщо дитя зуміє застосувати знання математики на практиці, то зможе забезпечити себе фінансово уже у 19-20 років, - каже Дмитро Єрьомін під звук лаврських дзвонів до обідні.
Далі - пряма мова.
“Двійки” з математики
— У середній школі у мене з математики були самі “двійки”. Тепер я розумію: вони були через те, що вчитель в принципі не міг зацікавити мене предметом. Мозок дитини пластичний, і легко сприймає будь-яку інформацію. Але разом із тим їй потрібно пояснювати і показувати, для чого робити якусь справу. Якщо ж практичного застосування немає, їй в якийсь момент стане нецікаво.
Борис Давидович Котляр, мій справжній вчитель, довів, що немає нічого важливішого від математики, бо вона буквально в усьому навколо нас: починаючи від форми цього старого столу, за яким ми сидимо, і завершуючи формою наших рук. Також я дякую викладачам Олександрійського індустріального технікуму вони буквально розірвали шаблони після середньої школи .
“Інститут математики схожий на старий чемодан без ключа”
— Я вважаю, Міністерство освіти - це така губка, яку потрібно стиснути, отримати з неї екстракт, і цей екстракт, помножений на інформаційні технології та потреби ринку, дасть набагато якісніший результат, ніж об'ємна, роздута структура, яка існує зараз.
Може, я зараз скажу крамольні речі, але багато закладів освіти лиш умовно зараз виконують свої функції.
Якщо взяти як приклад фундаментальну науку: Інститут математики схожий на великий старий чемодан без ключа, в якому, ніхто не знає, що знаходиться, але який не викидають, бо не знають, що ж там знаходиться всередині.
Умовно кажучи, який-небудь професор бере собі аспіранта — не завжди найсильнішого — тому що сильний відразу знаходить собі застосування і виїзджає , як це не сумно за кордон. Такий професор займається якимось питанням все життя, а аспірант займається все життя справою професора.
Коли професору кажуть — агов, тут такі теми класні, давай зробимо, ще й користь принесеш практичну, він заперечно хитає головою і намагається винайти велосипед, роки займаючись чимось відомим лише йому.
Тут раптом йому 70 років, велосипед він винайти не встигає, і передає справу учневі, мовляв, неси ти тепер цей тяжкий хрест. І так по колу.
Я перебільшую, звичайно, — в системі є і розумні люди. І від того стає ще сумніше, що ці сильні спеціалісти , як правило, читають лекції за кордоном, бо не можуть примиритись з тією фатальною системою, яка є.
Загалом на мій погляд наша Академія наук залишилася в 70 роках минулого сторіччя. Суспільство з потребами побігло вперед, але от тили не прикриті, і коли ми як бізнес говоримо: "Нам потрібні надсучасні снаряди , щоб нові позиції взяти", вони кажуть: "Ми ще ядра для гармат робимо ".
Цією метафорою можна пояснити стан справ на сьогодні в українській науці.Чого хочемо від системи освіти ми? Створення на практиці тих навичок, які дозволяють вирішувати завдання, що зараз стоять в рамках формування індустрії 4.0.(основний принцип - застосування в виробництві автоматизованих систем і промислових роботів - Ред.) і переходу до індустрії 5.0 (промисловість 5.0 забере ненадійний людський фактор з процесу виробництва, впровадивши замість цього високоточні системи з навичками критичного мислення - Ред.).
Школа аналізу даних: на кого чекають
— Ті, хто в XVII столітті вмів писати-читати, брав участь в розподілі кращих благ, ніж інші. Зараз той, хто вміє програмувати, знає англійську і вміє спілкуватися з людьми, знає математику, точно так же буде брати участь в розподілі кращих благ.
Ідеально - це коли шестикласник починає активно займатись математикою, і у 11 класі це вже класний спеціаліст, якого тільки необхідно направити у прикладне русло.
Аби таких дітей ставало більше, треба працювати із ними на ранніх етапах. Бо, як твердить статистика, більшість визначних математичних відкриттів була зроблена до 30 років.
Ми назвали uData School школою, бо даємо нашим учням якісну прикладну освіту.
Це як у славнозвісній “Бауманці” — там дають просто супер-освіту для фізиків. Але вона все ж лишається училищем — бо концентрується тільки на фізиці. Так і наша школа концентрується на математиці. Молодь 18-25 років, яка потрапила до нас — із дуже потужною математичною базою, багато хто із них — переможці олімпіад.
Єдиним інструментом для того, щоб потрапити до нас, та для росту у uData School є ваші мізки. Саме за рахунок них можна заробити собі ім’я, відкрити для себе можливості, і прекрасно себе забезпечувати у 19-20 років. Тим паче, що в Україні для розвитку data-спеціалістів поки що існує великий потенціал.
Осягнути неосяжне VS Зосередитись на практиці
— Школа - перший етап нашого розуміння того, у яку сторону повинна рухатись система освіти. Ми не збираємось ставити ультиматум Міністерству освіти — у них своя система, у нас - своя. Для того, аби передавати наші навички, нам не потрібна ніяка акредитація. Люди йдуть до нас натовпом, аби просто отримати знання. В університети ж вони йдуть, аби отримати диплом і спробувати знайти роботу серед величезної конкуренції і нікому не потрібних дипломів про освіту.
Ми моніторимо усе, що відбувається навколо, намагаємося зрозуміти, які навички необхідні нашим учням, аби бути конкурентоспроможними.
“О, хлопці, а як же осягнути неосяжне — це ж обов’язково!” — скажуть нам прихильники класичної системи навчання. За таким “осягненням” йде ситуація, коли у людини кілька дипломів про навчання, але він їх взагалі не застосовує, і не комбінує отримані навички між собою!
Питання тільки у тому, навіщо це необхідно?
Я один з дипломів так і не забрав — не було часу за ним повернутися.
Не кажу про те, що система сучасної української освіти повністю антагоністична до потреб абітурієнтів в майбутньому. Але вона повинна трансформуватись, аби мати змогу створювати нові можливості для суспільства.
Як працює uData School?
— Data-аналіз розвивається шаленим темпом у всьому світі, але в Україні мало хто знає, що ця сфера діяльності тісно пов'язана з прикладною математикою.
Ми розуміємо місце математики в усіх сферах суспільства. Тож збираємось створити олімпіаду, на якій ми відберемо 25 талановитих дітей з усієї України. Після цього запросимо їх приїхати до нашого літнього математичного табору, де вони будуть навчатись ще місяць, підвищуючи свою кваліфікацію.
Далі відберемо найкращого студента чи студентку, який.отримає іменну стипендію у 40 тисяч гривень, яку я запровадив на честь мого вчителя Бориса Котляра. Я переконаний, що вчителі важливі. А тому ми обов'язково відзначимо і вчителя нашого переможця.
Звичайно, 40 тисяч гривень - лише стимул для розвитку обдарованої дитини. Вона витратить їх на власний розсуд - піде морозива поїсть або заплатить за додаткові курси.
Але команда uData School слідкуватиме за розвитком талановитих учнів, підтримуватиме і “витягуватиме” з буденності.
Це в перспективі - наші люди. Наші - у сенсі ті, які залишаться тут в Україні, використовуватимуть свій потенціал на благо нашого суспільства.
Це одне із головних завдань школи зокрема і проекту в цілому — створити умови для того, щоб талановита молодь залишилася в країні і розвивалася. Не тому, що ми її стримуватимемо, а тому що вона отримає тут ті можливості, за якими збиралась за кордон
У нас у всіх є межа, тому що колись нас не буде серед живих - символічно, до слова, розмовляти про такі речі у Лаврі - але, з іншої сторони, є слова, які сказав де Голль:
“Цвинтарі повні людьми, які здавалися незамінними”. Це потужна метафора, яка каже про дві речі: 1) у нас обмежений час для діяльності; 2) не треба думати, що тебе ніхто не замінить, а, отже, треба вміти вибудовувати відносини із людьми.
І, звісно, ми всі шукаємо кращої долі і не готові сидіти на місці, де нема перспективи. Тому ми як суспільство повинні розуміти що навколо нас багато країн, які роблять все для того, щоб отримати наших дітей .
Час та люди - найцінніший ресурс, який у нас є. Сподіваюсь , ми навчимо цієі аксіоми українське суспільство.
Спілкувалася Діана Гулбіані.
