Алла Гонтар вже майже три роки є головою села Журавичі на Волині. Жінка займається благоустроєм села, а тепер прагне зробити його енергонезалежним. Газу у селі немає, проте є торф, але щоб його добувати потрібна дорога техніка.

- Я прагну показати, що якщо повірити у господарника, тобто у сільського голову, дати йому техніку, то країна розцвіте, - зауважила Алла Гонтар.

На проекті Алла Гонтар сподівалась на перемогу, щоб за 1 млн гривень купити трактор для добування кускового торфу. Трактор, за словами Алли, значно полегшить життя селян та дозволить зекономити чимало коштів.

Далі - пряма мова.

Про проект

Мій проект - це дешеве паливо для кожного.

У людей є потреба у забезпеченні паливом. Зима на носі, паливо дороге, газу у багатьох віддалених селах немає, тому вони опалюють дровами, або брикетами.

Потрібно возити брекет зі сходу, або з найближчого заводу, який за 100 км від нас.

Брикет дорогий - 1300 грн за тонну. Але ж у нас є великі поклади торфу і не лише на Волині, а й Житомирщині та Рівненщині.

Під час прямих ефірів, коли фіналісти їхали в село, першу проблему, яку називали жителі - опалення хат взимку. Одна сім’я навіть розказала, що була змушена порубати паркан з дерева, щоб отопити хату.

Вирішити це питання можна за допомогою техніки, яку громада не може купити, бо немає грошей.

Торф є, земля, яку ми можемо використовувати з весни наступного року теж є. Навіть машина, яка робить кусковий торф є, а трактора - немає

Ми написали клопотання до народного депутата, але не знаємо, чи він нас підтримає.

Трактор потрібен для того, щоб ми могли добувати кусковий торф, аби опалювати комунальні заклади і домівки односельчан.

Звісно, мільйона мало, тому що саме за таку сумму можна купити трактор. А ще є додаткове обладнання, яке виконує відповідну частину роботи, яку вручну, а ще й на великих ландшафтах виконати неможливо. Начіпне обладнання коштує теж приблизно мільйон.

 

У мене невеличка громада - 1500 селян, але у нас 9 тис. гектар землі.

Ми знаходимось за 30 км від районного центру, та 50 км від обласного. Тому ми переживаємо чи вчасно довеземо роженицю до пологового будинку, чи встигнемо очистити дороги. А трактор був би гарантією того, що до нас може хоча б швидка доїхати. 

Забезпечення паливом дозволило б кожній сім’ї економити 100 тис. гривень щороку, а це половина доходів простого селянина, який живе на мінімальну заробітну плату, або пенсію.

На проекті несерйозно сприйняли

На презентації проекту, Відбірковий комітет чомусь прийняв мене несерйозно, сказали, що проект не масштабний. Але, коли я подавала заявку на участь, була умова: проект або регіонального, або всеукраїнського значення.

 

Я думаю, що все одно у проект повірили і навіть ті члени журі, які є міськими жителями, яким далеке село чи його проблеми, побачили, що моя ідея - це саме те, чим живуть люди сьогодні.

Всі проекти, які презентували на Нових лідерах потрібні.

Але, якщо реалізувати мій проект, то селянин стане багатшим і зможе допомагати країні, наприклад, гуманітарною допомогою на схід, податками для армії. Адже селяни добрі і гуманні люди, які завжди готові поділись своєю копійкою.

У нас під ногами є надра, то чому їх не добувати і не використовувати, якщо і у Конституції прописано, що вони належать українському народу.

Проект Нові лідери все таки дав нам поштовх. Зараз ми реалізували проект освітлення Журавичів.

У наступному році реалізуємо це і в двох інших населених пунктах. Вулиці будуть освітлюватись і аварійність на дорогах зменшиться .

Після проекту, коли я не пройшла в 10-ку, мені всі казали “Анатоліївна, ну не може бути, що не зрозуміли вас”.

Настільки всі були переконані і я теж не сумнівалась у тому, що пройду далі. Мій проект не схожий на інші - банальний, але реальний. А за той мільйон можна зробити багато змін.

 

Я рада, що я мала змогу бути учасником Нових лідерів і вірю, що буде ще якась “родзинка”.

Я сподіваюсь, що в кінці проекту Нові лідери, мені у студії подарують трактор. Не знаю хто і як, але сподіваюсь. Мріяти ніхто не забороняв.

Вірю, що мене хтось почує і зрозуміє, бо цей проект мусить бути реалізований і розповсюдитися наче хороша епідемія всією Україною.

На презентації я багато не сказала. Наприклад, що проблема, яку я представляю. стосується не лише Волині, а й Житомирщини та Рівненщини.

Я не хотіла бути різкою і сперечатись з Відбірковим комітетом. Нехай вже буде так.

Моя мета - показати, що якщо повірити у господарника, тобто у сільського голову, дати йому техніку, то країна розцвіте. Адже Україна на 90% складається з сільських територій.

Я прийшла на Нові лідери не стільки за перемогою і славою, скільки за допомогою тим людям, які про себе мало скажуть.

А ще я схудла на шість кілограм завдяки проекту. Цьому радію, бо люди гроші платять, а я отримала емоції, адреналін та ще й мінус кілограми.

Досягнення сільського голови

Я вже три роки на посаді сільського голови села Журавичі.

Вважаю, що добрий керівник той, хто дбає про старше покоління та діток. Тому перше, що я зробила на посаді - зайнялась капітальним ремонтом у дитячому садочку.

Також ми відкрили у ньому другу групу і зараз 50 діток вже ходять в оновлений садочок.

Я повністю відремонтувала пожежний автомобіль: від мотора до навісного обладнання. Це важливо, бо у нас майже всі будинки дерев’яні, як наслідок часті пожежі. А тепер машина приїжджає вчасно і рятує домівки односельчан.

На презентації я не розказала ще про одну проблему. У нас загорівся великий масив торфу. Коли немає виробництва, то, відповідно, немає господаря, техніки та сторожів.

Ми два тижні сиділи там, гасили торфовища, а це величезний удар по екології.

Шкодую, що не розкрила цю тему на презентації.

Також я облагородила кладовища, зробила капітальний ремонт будинку культури, який обійшовся нам у півмільйона. 

Ще зробили євроремонт спортзалу у школі, а зараз інвестори забезпечують інвентарем.

Збудували дві зупинки, зробили лавки, встановили роздільні смітники.

Зараз плануємо по всій території зробили вело-стоянки. В амбулаторії встановили вікна та двері, у цьому нам допоміг фонд Ігоря Палиці.

Коли я бачу результат своєї праці - просто радію, не чекаючи подяки. Життя складається з любові добра і подорожей. Чим я зараз і займаюсь.

Колишня бізнес-леді

У 2000-2008 роках я мала свій бізнес, була співзасновницею та директором українсько-німецького ТзОВ "ЕВА" (Еріх - німець, Валентин - рідний брат, Алла - я).

Ми займались зернозбиральними комбайнами. Коли комбайнів в Україні стало багато я передала справи чоловіку. Зараз він займається бізнесом

Я народилась і живу в селі, тому вирішила займатись його проблемами. Чоловік бачив мій потенціал і ініціював те, щоб я стала сільським головою. До мене також приходили люди і казали “Алла, потрібно щось робити, змінювати село”.

Я живу роботою. Настільки її люблю, що два роки не цікавилась, яка у мене зарплата. Могла навіть не звертатись до картки, хіба що тоді, коли комусь потрібна була допомога.

 

Коли я пішла з бізнесу мій бюджет дуже змілів. Тоді треба було вирішити або я повертаюсь у бізнес і отримую прибуток, або я мушу зробити все, щоб отримувати гідну зарплату на посаді сільського голови.

Зарплату підняли і я отримую отримую $1000. Але, фактично, на мою зарплату живе громада.

Мій заробіток - це моя заслуга. Бюджет селища наповнений. А депутати бачать результати моєї роботи і не хочуть, щоб я поверталась у бізнес.

Коли ти приходиш на посаду голови, то маєш два варіанти: трудишся фактично за копійки, робиш два-три роки якісь досягнення і тоді тобі дають гідну зарплату, або є схеми, де завжди дають 10-20% на голову сільської ради. Звичайно, я цього не хочу, бо все таємне стає явне.

Колись Кличко сказав “Чому я скільки перемог здобув? Бо ніколи не ставив ціль заробити кошти, а спорт - це задоволення та хобі”. У мене приблизно так само.

Я прагну розвивати село, ту величезну земельну територію України, але з маленькою кількістю населення.

Наразі я завершила вищу освіту за фахом юрист місцевого самоврядування, а зараз навчаюсь в академії при президентові України у Львові.

Я роблю будь-які справи, і керуюсь не так законом, як сердцем. Хоча розумію, що якщо ти закон порушиш, то це погано. Тому доводиться шукати фахівця, але хороший юрист за 4-5 тис. у селі не працюватиме,, а на дорогого у нас немає коштів.

Без знання закону легко наробити помилок, за які потім потрібно відповідати. Тому я вирішила вивчитись сама - сільский голова повинен знати закони. До того ж це буде краще для громади.

Спілкувалася Ірина Самосват