Народилася 8 серпня 1976 року в невеликому районному центрі Львівської області місті Сокаль, у родині журналістів.
Одружена. Виховую двох дітей.
Життєве кредо: «Якщо ти хочеш змін в майбутньому – стань цією зміною у сьогоденні».
Уже в шкільні роки була активною у суспільному житті школи та у дворі свого будинку. Школяркою я та друзі організували дворовий театр – давали спектаклі пенсіонерам та меншим сусідським дітям. Не забували і про персональні привітання ветеранам, а їх у дворі було чимало, адже жили тут прикордонники знаменитої застави Лопатіна.
Закінчивши школу, у 1993 році вступила на філологічний факультет Національного лінгвістичного університету. Як одна з найкращих студентів факультету, неодноразово проходила мовну практику в Італії.
Три роки поспіль супроводжувала групи дітей, які постраждали від Чорнобильської аварії, на оздоровлення до Італії.
Ще у студентські роки почала працювати, спочатку перекладачем, згодом вчителем курсів іноземних мов.
Після закінчення університету спробувала себе у комерції і швидко досягла успіхів. За два роки стала директором малого підприємства, і керувала невеликим колективом.
Після народження доньки та декретної відпустки, бажання повертатися у комерцію не було.
У 2004 році у теперішній Національний інститут раку, а в минулому Інститут онкології, приїхали молоді ініціативні люди з Італії - засновники благодійної організації Soleterre. На зустріч з керівником відділення дитячої онкології запросили мене як перекладача.
На той момент, я навіть не знала, що є такий Інститут, що діти хворіють раком, адже про це ніхто не говорив і не писав. А згодом виявилося, що про це не знаю не тільки я, але й друзі, сусіди, знайомі.
Я вирішила не ховатися, не відвертатися від цих дітей, бо розуміла, що на їх місці може опинитися кожен.
Почала працювати разом з італійськими волонтерами, які тепер є партнерами «Запоруки», і завдяки яким був заснований фонд. Починали з бюджету 50 євро на місяць, але з чітким розумінням, що благодійність – це не протягнута рука, а системна робота.
Три роки я і команда вчилися європейським стандартам роботи з планування, звітності, моніторингу і оцінки ефективності.
А далі була пропозиція заснувати український фонд. Перший рік інвестиції партнера Фундації Soleterre становили 100%, сьогодні це лише 35% від річного бюджету Запоруки. У 2017 році він становив 15 млн гривень.
Вже через два роки з дати заснування, «Запорука» стала переможцем IV Національного конкурсу «Благодійник року-2010» у номінації «Благодійна організація».
У 2014 році проект «Центр для онкохворих дітей «Дача» було визнано найкращим у рамках Національного конкурсу «Благодійна Україна», а фонд став лідер Національного рейтингу Благодійників у номінації «Витрати у сфері охорони здоров'я».
Сьогодні головний офіс фонду знаходиться у Києві, а у Львові відкрите представництво.
«Запорука» працює у двох напрямках: охорона здоров’я та захист прав мігрантів. Фонд реалізовує 17 проектів, серед яких Центр «Дача», - єдиний будинок в Україні, в якому проживають онкохворі діти з родинами.
